Чому жінки плачуть, коли тримають ці тарілки в руках?

Моя бабуся розповідала казки не вночі і не при свічці, як роблять у книгах. Вона розповідала їх у кухні, поки чистила картоплю. Руки рухались і слова рухались разом, і казка вплітала себе в запах бульйону і звук ножа об дошку так, що я й досі не можу понюхати суп без того, щоб не згадати вовка. Так казки й живуть: не в книгах і не на сторінках, а в тілесній пам'яті жінок, що передають їх із рук у руки, від голосу до голосу, покоління за поколінням, через усі смерті і всі переїзди і всі війни, що намагались цей ланцюг розірвати і не змогли.

Ці шість тарілоак прийшли до мене здалеку. Edwin M. Knowles China Company — компанія, заснована 1854 року, найстарший американський виробник тонкої кераміки. Серія «Classic Fairy Tales», художник Scott Gustafson, 1991–1992 роки. На кожній, його власний підпис. На кожній, сертифікат автентичності з особистим номером тарілки. Вони вийшли у світ в обмеженій кількості, лише стільки, скільки можна було випалити за 150 днів. Потім форми закрили. І ці тарілки залишились — як залишаються лише речі, що знають про себе щось важливе.

Золотоволоска і три ведмеді: дівчинка, що зайшла без дозволу і ні про що не шкодує.

«Goldilocks and the Three Bears» · Перший випуск серії · Premier Issue

Подивіться на цю тарілку. Три ведмеді, тато, мама і малюк, стоять над ліжком і дивляться на сплячу Золотоволоску. Мама-ведмедиця нахилилась так близько, що здається: вона зараз торкнеться дівчинки. Але не торкається. Вони просто дивляться. І в їхньому погляді немає злості, є щось тепліше і складніше.

Я думаю: Scott Gustafson намалював не страх і не небезпеку. Він намалював подив. Три істоти, що повернулись додому і знайшли чужу дитину в своєму домі і не знають, що з цим робити. Бо дитина спить. Бо дитина красива. Бо є щось у сплячому обличчі, що знімає право на гнів.

Золотоволоска увійшла без дозволу, з'їла чужу кашу, зламала стілець, лягла в чуже ліжко. За всіма правилами вона порушниця. Але казка не судить її. Казка каже: іноді треба зайти без дозволу, щоб знайти те, що підходить саме тобі. Ні замале, ні завелике — а якраз. Мої бабусі знали це. Тому і розповідали цю казку дівчаткам, що боялись зайти туди, куди їм не дозволяли.

«And the Baby Bear said, 'Someone's been sleeping in my bed… and there she is!'»

Казки, це не те, що розповідають дітям.
Це те, що жінки шепочуть одна одній,
коли чоловіки виходять з кімнати.

— Ізабель Альєнде, «Дім духів», 1982

Червона Шапочка: дівчинка, що вийшла з лісу і нічого не забула.

«Little Red Riding Hood» · Другий випуск серії · Second Issue

Вона схилилась над ліжком. У червоному пальтечку, з квітами в руці, з кошиком збоку. Вовк у бабусиному чепчику дивиться на неї з подушки. Між ними, золоте покривало, шовкові завіси . І триста років жіночого досвіду, що не вміщується в жодну книгу.

Scott Gustafson намалював саме ту мить. Не до, не після. Саму мить, коли дівчинка дивиться і вже майже розуміє, але ще не до кінця. Цей момент між знанням і незнанням, найважливіший момент у житті кожної жінки. Мить, коли ти ще можеш відступити, але вже не хочеш. Бо цікавість сильніша за страх.

Альєнде написала б про неї з болем і любов'ю. Бо Червона Шапочка, це кожна дівчинка, яку попереджали, і яка все одно пішла лісом. Не тому що дурна. А тому що в неї був кошик із їжею для бабусі і сонце ще світило, і вовк іще не вийшов на дорогу. Потім вона дізналась. І вийшла з лісу. І нічого не забула. І розповіла своїй доньці. Ось для чого казки.

«The better to eat you with, my dear!»

Те, що казки зберегли для нас і що Edwin M. Knowles запечатав у порцеляну.

Жінки як хранительки. Казки серії «Classic Fairy Tales» Gustafson вибирав не випадково. Кожна з них, про вибір, про межу, про те, що відбувається, коли переступаєш туди, куди не слід. Або — слід. Казки не дають відповіді. Вони дають питання, які супроводжують тебе все життя.

Виживання як жіноча наука. Гретель штовхає відьму в піч. Золотоволоска тікає через вікно. Червона Шапочка виходить із лісу живою. У всіх цих казках дівчинка виживає не тому що її рятують, а тому що вона сама вирішує вижити. Цю науку передавали від матері до доньки разом із рецептом пирога і вмінням шити.

Краса як пам'ять. Edwin M. Knowles обрав для серії найкращого американського ілюстратора казок свого часу. Scott Gustafson малював олійними фарбами, з деталізацією старих майстрів. Кожна тарілка, це мініатюрний живопис на порцеляні, випалений при температурі, що перевищує 800°C, щоб фарби злились із керамікою назавжди.

Три порося: будинок, що вистояв, і любов, що відчиняє двері.

«The Three Little Pigs» · Третій випуск серії · Third Issue

Три порося біля цегляного будинку. Один несе граблі, він щойно прийшов з роботи. Двоє інших — біля хвіртки, один піднімає лапу, наче щойно зрозумів щось важливе. А на задньому плані, між деревами, ледь видима синя постать: вовк вже тут. Він ще не підійшов. Але він вже дивиться.

Gustafson поставив вовка так, щоб при першому погляді його не помітити. Треба придивитись. Це і є правда казки і правда життя: небезпека завжди вже є. Вона просто ще не підійшла достатньо близько, щоб ми її визнали. Але той, хто будував з цегли, вже знав. Він будував повільно і важко саме тому, що знав.

Ця казка, про братерство. Про те, що коли прийде вовк, ті двоє, що побудували неправильно, прийдуть до того, хто побудував правильно. І він відчинить двері. Не тому що вони заслужили. А тому що вони брати. Сімʼя не покидає члена сімʼї, навіть коли той зробив помилки. Особливо тоді. Мої бабусі знали це краще за будь-яку мораль.

«I'll huff and I'll puff and I'll blow your house down!»

Ми будуємо доми з цегли, або не будуємо.
Але коли приходить вовк,
ми відчиняємо двері для тих, у кого дому немає.

— думка, яку ця тарілка зберігає з 1991 року

Гензель і Гретель: двоє, що врятували одне одного і тримали шматок пряника.

«Hansel and Gretel» · Шостий випуск серії · Sixth Issue.

Вони стоять перед будинком із пряників і сміються один до одного. Хлопчик у синьому, дівчинка в білому фартусі, квіти навколо. Кожен тримає шматок пряника. Між ними ніжність, якій Gustafson дав майже відчутний обсяг: ці двоє пережили щось разом, і тепер тримають по шматку перемоги в руках.

Але я дивлюсь на будинок за ними. На темні вікна. На ведмедиків на підвіконні, що стоять нерухомо, як вартові. І думаю про Гретель. Бо в цій казці саме вона рятує їх обох. Вона штовхає відьму в піч. Вона не чекає, поки хтось прийде, вона діє. Дівчинка виживає не тому що слабка і потребує захисту. Вона виживає тому що вміє думати швидко і не боїться бруднити руки.

І потім, ось вони, стоять і сміються перед тим самим будинком, що мало їх не проковтнув. Вони не тікають від нього. Вони стоять і тримають по шматку. Бо так роблять ті, що перемогли: вони повертаються і не бояться дивитись на те, що було страшним. І беруть від цього шматок на пам'ять.

«Nibble, nibble, like a mouse. Who's been nibbling at my house?»

Кіт у чоботях і Хлопчик-мізинчик: про тих, кого недооцінювали.

«Puss in Boots» (7-й випуск)

Кіт стоїть на пагорбі над хлопцем, блакитний плащ, помаранчеве перо, замок на горизонті. На звороті тарілки написано: «Do as I say, and your fortune is made». Іноді провідник приходить у формі, яку ти не очікував. Іноді найменша, найнеймовірніша постать та, що знає дорогу.

«Tom Thumb» (8-й і фінальний випуск серії).

А Хлопчик-мізинчик, восьма і остання тарілка серії, верхи на мишці в лісі метеликів і ожини. Його сорочка з крил метеликів, пальто зі шнурка. Він такий малий, що весь ліс для нього велетенський всесвіт. І він мчить крізь нього, тримаючи списа, і сміється. Це тарілка про мужність маленьких. Про те, що розмір не визначає сміливості. Про те, що іноді найменший найдалі їде.

«His shirt was made of butterflies' wings, His coat and breeches were made with string.»

Я тримаю одну з цих тарілок у руках. Золото обрамлення там, де чиїсь пальці торкались найчастіше, трохи стерте. Сертифікат у конверті, пожовклий, але цілий. Хтось до мене теж тримав цю тарілку і думав про щось своє. Може про казку. Може про доньку. Може просто дивився на Червону Шапочку і бачив себе — дівчинку, що стоїть перед ліжком і ще не знає, але вже відчуває.

Edwin M. Knowles випалив ці тарілки при температурі понад 800 градусів. Щоб фарби не злізли. Щоб казки лишились назавжди. Компанія, заснована 1854 року, знала: є речі, що повинні пережити нас. Scott Gustafson підписав кожну тарілку власноруч, тому що теж знав. Ці тарілки, не декор. Вони—пам'ять. І тепер вони тут, у Кураж Деко, і чекають нової жінки, чи чоловіка, або дитину, що візьме їх у руки і відчує: я теж виходила з цього лісу. Я теж нічого не забула.